Інтерв'ю Президента Центра "European Strategy" Олексія Молдованa для газети "Урядовий кур'єр"

Підписання Україною Угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС, можливі вигоди і втрати вітчизняної економіки від цього без перебільшення стали основною темою дискусій в нашій державі. Попри більшість прихильників євроінтеграції вистачає її противників, котрі висувають свої аргументи, спираючись при цьому на думки, які вже висловлювали неодноразово політики сусідньої країни. Однак навіть ті, хто прагматично оцінює полюси і мінуси приєднання України до ЗВТ з ЄС, впевнені, що певні труднощі в українських підприємств виникнуть. І щоб їх подолати, потрібна підтримка держави. Що саме мають робити державні інституції для підтримки вітчизняного бізнесу — про це наша розмова із завідувачем сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень Олексієм МОЛДОВАНОМ.

— Якщо Зона вільної торгівлі стане реальністю, чи зможе український бізнес конкурувати на рівних з тими, для кого ЄС давно вже є, так би мовити, рідним домом і вони почувають себе у хитросплетіннях тамтешніх реалій як риба у воді?

— Найефективнішим і найрозумнішим розв’язанням цієї проблеми для України є перейняття європейської системи державної допомоги бізнесу. Адже європейські чиновники вимагають від України скасування більшості податкових пільг, оскільки це, на їх думку, порушує принципи ринкової економіки, створюючи українським виробникам неконкурентні переваги. Водночас, більшість країн ЄС застосовує значно ширший пакет фіскальних заходів для розвитку підприємництва, який включає прямі бюджетні трансферти та комплекс податкових пільг.

При цьому найбільші можливості щодо надання державної допомоги, в тому числі й податкових пільг, мають східні країни ЄС, тобто наші найближчі сусіди, і прямі конкуренти в Центрально-Східній Європі — Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія. Враховуючи, що тут відносно невисока вартість робочої сили, а підприємства мають доступ до довгих та дешевих фінансових ресурсів, технічної та фінансової допомоги з бюджетів ЄС, держави та органів місцевого самоврядування, конкурувати з ними буде досить складно, навіть на внутрішньому ринку.

— І який же вихід з цієї непростої ситуації?

— Відчутно знизити загрозу падіння конкурентоспроможності вітчизняних підприємств допоможе реформування системи фіскальних інструментів підтримки підприємництва. Про доцільність запровадження в Україні реальних і дієвих податкових стимулів говорять практично всі політики і чиновники, проте на практиці мало що виходить. Обумовлено це тим, що сам об’єкт підтримки чи стимулювання досить складний. Треба чітко усвідомлювати, що саме необхідно підтримувати і стимулювати і на якій ланці досягається максимальний ефект при мінімальних затратах бюджету. Варто пам’ятати, що нормативні документи ЄС і СОТ, за рідким винятком, забороняють надавати державну допомогу у формі податкових пільг окремим господарським суб’єктам, але дають змогу підтримувати певні напрями економічної діяльності.

Цим повною мірою і користується більшість країн ЄС, а особливо наші західні сусіди. Для того щоб наочно порівняти те, в яких стартових умовах розпочнуть діяльність українські та європейські компанії на спільному ринку, достатньо подивитися на виробництво в розрізі «економічного шляху» нового товару від зародження ідеї до виведення його на ринок.

— Деталізуйте, якщо можна, цей шлях і етапи, на якому бізнес може одержати підтримку від держави.

— Умовно його можна розподілити на чотири стадії:

♦ проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), коли ідея матеріалізується в конкретний проект лише на папері;

♦ комерціалізація НДДКР. Мається на увазі пошук інвестора для втілення розробок у практику. Адже НДІ чи групи ентузіастів не мають достатніх фінансових ресурсів для цього;

♦ промислове впровадження інновації, тобто масове виробництво на основі нових розробок. Для нових технологій чи нових технічних рішень він формується в процесі модернізації виробництва, коли підприємства оновлюють свою технологічну та технічну базу;

♦ поточна господарська діяльність, пов’язана з основною діяльністю підприємства. На цьому етапі інновація виводиться на ринок та здійснюється її просування.

Кожна держава зацікавлена в тому, щоб усі стадії інноваційного процесу відбувалися в межах її юрисдикції, оскільки саме за таких умов досягається максимальне зростання виробництва, кількості робочих місць, доходів бюджету. Проте рішення інвесторів ∂рунтується на збалансуванні ризику та прибутку. Очевидно, що для бізнесу найменш ризикованим є перепродаж уже готової продукції, більш ризикованим — налагодження власного виробництва за вже розробленою моделлю (шляхом придбання патенту чи ліцензії), і, очевидно, найбільш ризикованою діяльністю є заглиблення до етапу науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок .

— На якому саме з цих етапів можлива підтримка державних органів?

—Для того щоб забезпечити весь виробничий ланцюжок, уряди різних країн надають значну підтримку підприємствам на різних його стадіях, проте найбільше там, де існує максимальний ризик для підприємств. Цим самим держава фактично бере на себе частину ризиків та підвищує очікувану норму прибутку, що відчутно впливає на зацікавленість бізнесу розвивати свою діяльність. Ці досить зрозумілі речі спонукають наших західних сусідів запроваджувати досить значні фіскальні інструменти підтримки своїх підприємств.

Як бачимо, країни-конкуренти України здійснюють пряму фіскальну підтримку свого бізнесу на всіх стадіях виробництва. Це створює кумулятивний ефект: чим більше стадій економічної діяльності охоплює підприємство, тим більше своїх витрат воно може компенсувати за рахунок державної допомоги. Приміром, якщо підприємець задумав розробити і вивести на ринок новий товар, то його сукупні витрати в Польщі будуть на 25–30% нижчі, ніж в Україні. Зазначимо, що всі перелічені країни мають спеціальні економічні зони (СЕЗ), де існують найбільші податкові стимули. Часто в їх рамках концентруються практично цілі галузі. Зокрема, в СЕЗ перебуває майже вся автомобільна промисловість Словаччини та Польщі.