Стратегічно важливе значення малого бізнесу для соціально-економічного розвитку держави є одним із головних аргументів, яким обґрунтовується доцільність його державної підтримки. Крім того, загальний податковий режим певною мірою порушує принцип конкуренції, ставлячи малі підприємства в невигідне становище порівняно з великими.

Окрім загальних проблем бізнес-середовища, розвиток малого підприємництва стримують специфічні чинники та проблеми, які властиві даному сектору економіки, зокрема:

-          Обмежений доступ до фінансових ресурсів. Малий бізнес має менші можливості для розвитку, оскільки при однаковому рівні фіскального тиску великі підприємства мають суттєво більші можливості щодо залучення фінансових ресурсів. Очевидно, що новим суб’єктам господарської діяльності з невеликою вартістю активів і без кредитної історії доступ до «дешевих» та «довгих» кредитів є вельми обмеженим;

-          Більш жорсткий рівень конкуренції. Кількість суб’єктів малого бізнесу в більшості країн перевищує 95 % від загальної кількості суб’єктів, що провадять підприємницьку діяльність. В галузях із значною часткою малого бізнесу кількість конкуруючих суб’єктів може сягати від кількох десятків до кількох тисяч. Жорсткий рівень конкуренції змушує суб’єктів МСБ до додаткових витрат на технічне та технологічне оновлення;

-          Обмежений доступ до ринку. В порівнянні з великими корпораціями суб’єкти малого бізнесу мають менші можливості розширення географії збуту своєї продукції, а також участі в державних закупівлях. Перша проблема обумовлена інформаційними чинниками, а саме браком інформації стосовно потенційних контрагентів, а друга – кількісними обмеженнями, оскільки органи державної влади часто надають перевагу закупівлі товарів та послуг у великих обсягах, що виключає з даного ринку малий бізнес;

-          Технологічні бар’єри, зокрема обмежений доступ до інновацій та досліджень. Через брак фінансових та людських ресурсів малі підприємства мають незначні можливості самостійно реалізовувати дослідницькі проекти, спрямовані на постійне технічне та технологічне вдосконалення. Більш того, щоб конкурувати з потужними підприємствами, часто необхідним є придбання у них же запатентованих технологій та ноу-хау.

Зазначені проблеми призводять до того, що малий бізнес опиняється в гірших умовах порівняно з великими підприємствами. Необхідність вирівнювання умов діяльності на ринку вимагає втручання держави. Для підтримки та розвитку малого підприємництва держава, як правило, створює для нього особливий правовий режим провадження господарської діяльності та застосовує різні програми державної підтримки.

Проте формування ефективної та дієвої політики в цьому напрямі потребує досить значних зусиль. Традиційно актуальними є питання:

–        визначення об’єкту податкової підтримки;

–        вибору ефективних податкових інструментів підтримки.

Відповідь на перше питання ускладнюється неоднорідністю сектору малого бізнесу. Окрім відмінностей у фінансово-економічних показниках (дохід, прибуток, кількість зайнятих) та організаційно-правових формах (фізична особа – підприємець, юридична особа, партнерство), малий бізнес поділяється на цілком різні типи підприємств з різними цілями, завданнями і стратегіями діяльності. Суб’єктами малого підприємництва можуть бути:

1)   малі підприємства, які лише розпочинають свою діяльність, але прагнуть різкого зростання та виходу на великі ринки; для них статус малого підприємства є лише перехідним на шляху до розбудови потужного бізнесу;

2)   малі підприємстві, які орієнтовані виключно на місцевий ринок; вони не є мобільними, проте роблять значний внесок в покращення соціально-економічної ситуації в регіонах, особливо депресивних;

3)   малі інноваційні підприємства (стартапи), які розвивають бізнес на основі інновацій або інноваційних технологій; ці компанії мають потенціал, проте часто володіють обмеженим обсягом ресурсів;

4)   малі підприємства в ремісничих галузях економіки, завданням яких, в більшій мірі, є збереження традиційних виробництв та народних промислів, ніж отримання прибутку; такі підприємства, як правило, концентруються в регіонах з глибокими ремісничими традиціями, а їхня культурно-історична цінність для держави вимагає особливого державного підходу;

5)   сімейні підприємства, які можуть працювати в різних галузях економіки (здебільшого в легкій та харчовій промисловості, сфері послуг тощо), специфікою яких є спадковість ведення господарської діяльності та передача прав на бізнес між поколіннями;

6)   фермерські господарства, які часто розглядаються з точки зору забезпечення продовольчої безпеки держави, тому перебувають в центрі особливої уваги уряду;

7)   партнерства та кооперативи, зміст яких полягає у колективному провадженні підприємницької діяльності.

Різноманітність видів суб’єктів малого бізнесу, а також часом цілком відмінні потреби вимагають впровадження індивідуальних підходів до державної підтримки для кожного з них, відповідно перелік податкових інструментів часто досить різниться. Наприклад, малі підприємства, які прагнуть зростання, потребують фінансування, полегшити доступ до якого держава може завдяки наданню пільгових кредитів, державних гарантій чи компенсації відсотків за залученими кредитами, запровадженню податкового кредиту на принципах платності та повернення тощо. Крім того, для таких підприємств важливі податкові полегшення при зміні організаційно-правової форми ведення підприємницької діяльності.

Молодим інвестиційним підприємствам необхідні доступ до венчурного капіталу, створення інфраструктури, пряма бюджетна підтримка, дослідницькі податкові кредити тощо.

Підтримка фермерських господарств в сучасному світі здійснюється за рахунок прямих бюджетних дотацій, застосування яких по відношенню до інших суб’єктів малого бізнесу часто є недоречним.

Аналіз передового світового досвіду застосування фіскальних інструментів підтримки малого бізнесу в залежності від цільового призначення дає змогу виділити декілька груп таких інструментів.

1. Інструменти, спрямовані на розширення внутрішніх фінансових ресурсів для активізації операційної діяльності підприємств. Найпоширенішими фіскальними інструментами, які застосовуються для реалізації цього завдання, є податкові пільги:

–        знижена загальна ставка податку на прибуток. Зокрема в Канаді для суб’єктів підприємницької діяльності, дохід яких за рік не перевищує 500 тис. канадських доларів, ставка державного податку на прибуток становить 11 %, тоді як для інших – 15 %;

–        знижена ставка на капіталізований прибуток, тобто на ту частину прибутку, яка спрямовується на збільшення активів підприємства, незалежно від спрямування;

–        податкові канікули, тобто можливість суб’єкта малого бізнесу акумулювати фінансові ресурси завдяки звільненню на певний період (як правило, на декілька років після реєстрації) від сплати податку на прибуток;

–        податковий кредит на умовах строковості та повернення. Зокрема в Польщі мале підприємство (має не більше 50 працівників, річний дохід не перевищує 10 млн євро, а сукупні активи – 10 млн євро) може не платити податок на прибуток протягом одного року. Погашати зобов’язання малі підприємства можуть рівними частинами протягом наступних п'яти років і без відсотків за користування;

–        спеціальні податкові пільги, зокрема касовий метод нарахування ПДВ, більш лояльний режим визначення безнадійної заборгованості, податковий кредит на деякі види витрат (оплату послуг з доступу до Інтернету, придбання касових апаратів тощо), можливість переносити збитки на наступні податкові періоди тощо.

2. Інструменти, спрямовані на зниження фінансового навантаження для інвестицій:

–        надання підприємцям можливості створювати спеціальні інвестиційні резерви (Tax break on investment reserves), які розширюють можливості їх самофінансування. В таких резервах дозволяється акумулювати частину прибутку без оподаткування. Такий інструмент застосовується в Угорщині. Він дозволяє вирахувати з бази оподаткування податком на прибуток суму, яка надходить до основних резервів протягом податкового року. Сума, що вираховується, обмежена 25 % прибутку до оподаткування або 500 млн форинтів на рік. Платник податків може використати ці кошти протягом чотирьох наступних податкових років на інвестиційні цілі;

–        знижена ставка податку на прибуток, що використовується для цілей реінвестування (Tax exemption for invested profits). Цей інструмент дозволяє малим підприємствам розширити внутрішні джерела для інвестування. Досить успішно він застосовується в Австрії – пільга надається підприємствам, які використовують касовий метод обліку і річний дохід яких не перевищує 400 тис. євро протягом двох послідовних календарних років. До інвестиційних витрат, на які надається пільга, належать придбані або виготовлені основні засоби інвестиційного призначення (за виключенням нерухомості та автомобілів) та цінні папери. Підприємства мають можливість використовувати звільнення від оподаткування щороку, незалежно від того, чи була ця пільга використана у попередньому податковому році, чи буде використовуватися в наступному. Разом з тим, існують два головних обмеження: 1) до звільнення може бути заявлено не більше ніж 10 % прибутку підприємства за умови, що інвестиції в активи були здійснені протягом календарного року; 2) звільнення обмежене вартістю придбання або виробництва основних фондів та цінних паперів у розмірі 100 тис. євро;

–        інвестиційний податковий кредит, тобто право зменшити обсяг нарахованого податку на певний відсоток вартості придбання нової технології чи обладнання. Для прикладу, у Грузії малі підприємства, які інвестують в обладнання для покращення навколишнього середовища, переоснащення підприємств для освоєння нових видів продукції, можуть застосовувати інвестиційний податковий кредит в розмірі від 3 до 8 % своїх капітальних витрат на відповідні проекти. У разі інвестування в обладнання для виробництва або телекомунікаційних послуг розмір податкового кредиту становить від 1 до 5 %;

–        можливість застосування одноразової амортизації, тобто мале підприємство, яке розширює власну діяльність, має право повністю списати на витрати придбані необоротні засоби. Наприклад, для сприяння швидкому зростанню малих підприємств Грузія пропонує податкову пільгу (Small Business Tax Relief), яка дозволяє застосовувати прискорену амортизацію для обладнання, та підприємство може списати вартість обладнання на витрати протягом одного року.[1] Більш того, існує практика додаткової амортизації, за якої на витрати відноситься понад 100 % вартості основних засобів, задіяних в реалізації інноваційного проекту. Наприклад, в Сінгапурі машини та інструменти, придбані для інноваційних завдань, амортизуються за нормою 400 % їхньої вартості для перших витрат до граничного обсягу в 400 тис. дол. США.

3. Інструменти стимулювання інноваційної діяльності. У Франції для представників малого бізнесу, що здійснюють інноваційну діяльність, а також для підприємств, що мають статус «молода інноваційна компанія» та для підприємців надається дослідницький податковий кредит зі ставкою 50 % у рік здійснення інноваційного проекту і 40 % у другий рік. Крім того, для цієї групи підприємств також передбачено режим оперативного відшкодування дослідницького податкового кредиту, який означає, що в кінці першого року своєї діяльності вони можуть відшкодувати свої витрати на інноваційні проекти, отримавши відповідну суму готівкою  (якщо не отримано прибутку).

Відмітимо, що в більшості країн для інноваційної діяльності малих підприємств створені значно сприятливіші умови, ніж для потужних підприємств. Зокрема, це доводить порівняння ставок інноваційного податкового кредиту (табл. 2).