Policy Brief

Створення зони вільної торгівлі з ЄС принесе Україні не лише вигоди, але й сформує значні ризики для макроекономічної стабільності. Суттєва різниця між Україною та країнами ЄС в рівнях розвитку інституційного середовища для ведення господарської діяльності, в доступності і вартості боргових ресурсів, а також в розвиненості систем державної підтримки створюють значний розрив між конкурентоспроможністю європейських та вітчизняних підприємств. Названі відмінності призведуть до того, що в умовах єдиного економічного простору українські виробники автоматично опиняться в гірших початкових умовах, ніж їх прямі конкуренти. За такої ситуації виникає загроза втрати позицій не лише на зовнішніх, але й на внутрішніх ринках.

Для мінімізації даної загрози, наслідки актуалізації якої можуть бути вкрай негативними для держави, створення ЗВТ з ЄС має супроводжуватися проведенням внутрішніх економічних реформ в Україні, спрямованих на посилення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу. Зрозуміло, що розбудова сприятливого інституційного середовища для підприємництва як і забезпечення доступності "довгих" та дешевих боргових ресурсів потребує значного часу, тоді як ситуація вимагає оперативних рішень. Одним із найбільш потенційно ефективних напрямів реалізації політики підтримки українських підприємств може стати запровадження потужних та дієвих фіскальних інструментів підтримки їх інвестиційної та інноваційної діяльності, що дозволить вітчизняним виробникам вийти на новий рівень технологічного розвитку та конкурувати з європейськими компаніями.

Водночас, будучи членом СОТ, а також декларуючи бажання стати асоційованим членом ЄС, Україна має жорсткі обмеження щодо подальшого розширення переліку і масштабу застосування фіскальних інструментів підтримки вітчизняних підприємств. Будь-які нові кроки в даній сфері мають відповідати вимогам, стандартам та принципам системи державної допомоги, схваленими в ЄС, та не суперечити правилам СОТ. Це актуалізує необхідність гармонізації вітчизняної системи фіскальної підтримки підприємництва відповідно до aqui communitaire ЄС. Впровадження європейської моделі надасть Україні широкий перелік фіскальних інструментів для підтримки національного виробника, усуне перманентні суперечності та звинувачення України з боку країн-членів СОТ у порушенні ринкових принципів конкуренції і поглибить інтеграцію до ЄС.

Метою даної роботи є дослідження потенціалу фіскальних інструментів підтримки підприємництва в рамках системи державної допомоги ЄС та обґрунтування доцільності імплементації їх до вітчизняного законодавства.

Українська система фіскальної підтримки підприємництва з часів відновлення незалежності пережила кілька етапів кардинальних змін і перетворень. Постійно змінювалися об'єкти такої підтримки, її обсяг, інструменти, механізми адміністрування. Відсутність стабільності державної політики в цій сфері призвело до зниження ефективності фіскальних інструментів, девальвації їх стимулюючого потенціалу і, як наслідок, непродуктивного витрачання бюджетних коштів.

З прийняттям Податкового кодексу комплекс фіскальних інструментів підтримки підприємництва знову був переглянутий. Відмітимо, що нова система видається досить обґрунтованою і відповідає пріоритетам економічної політики України. Більшість фіскальних інструментів спрямована на реалізацію важливих завдань, до числа яких належать.

1. Структурна модернізація економіки України шляхом стимулювання розвитку високотехнологічних галузей. Зокрема, комплекс пільг спрямований на зниження податкового тиску на підприємства таких галузей, як ІТ-індустрія, авіабудування, суднобудування, аграрне машинобудування. За виключенням ІТ-індустрії, названі галузі наразі перебувають у стадії стагнації, але мають значний потенціал для розвитку, тому держава надала їм максимально сприятливий фіскальний режим.

2. Зміцнення енергетичної безпеки України шляхом розвитку альтернативної енергетики, модернізації електричних мереж, стимулювання впровадження енергоефективних заходів, видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ, тощо. В умовах критичної залежності Україні від енергоносіїв, держава закономірно підтримує діяльність, яка раціоналізує споживання енергоносіїв чи диверсифікує їх джерела.  

3. Стимулювання розвитку окремих важливих соціальних галузей, таких як видавнича справа, виробництво національної кінопродукції, освіта, виробництво дитячого харчування. Цінність подібних галузей полягає в забезпеченні держави важливими товарами соціального призначення, тому в більшості країн світу вони також працюють в пільгових умовах.

4. Підтримки сільськогосподарських підприємств. Дана галузь дійсно найбільший перелік пільг. Обумовлено це її важливим значення для забезпечення продовольчої безпеки країни. Крім того, при наданні таких пільг був врахований той факт, що в західних країнах дана галузь взагалі є нетто-субсидована. Це означає, що підприємства отримують більше дотацій з бюджету, ніж сплачують податків.

5. Підтримка малого бізнесу. З метою стимулювання розвитку бізнесу в Україні, підприємства, річний обсяг доходів яких не перевищує 3 млн грн, кількість працівників не яких не перевищує 20 осіб, а заробітна плата є більшою за дві мінімальні заробітні плати, отримали право на податкові канікули на 5 років (до 01.01.2015), під час яких прибуток оподатковується за ставкою 0 %.

За незначними винятками, фіскальні інструменти підтримки в Україні застосовуються до цілих галузей, а не до окремих суб’єктів господарювання. Такий підхід є прийнятним, оскільки не порушує принципи конкуренції.

Водночас, ключовою проблемою нинішньої системи фіскальних інструментів підтримки підприємництва залишається її нестабільність та непрогнозованість. Вже після року чинності ПКУ в парламенті почали з'являтися нові законодавчі ініціативи щодо:

• а. з одного боку  запровадження нових і розширення діючих фіскальних інструментів підтримки господарської діяльності, багато з яких не містили стимулюючого потенціалу, а були спрямовані лише не зменшення рівня оподаткування окремих галузей;
• б. з іншого боку  скасування більшості наданих ПКУ податкових пільг. При цьому, дана ініціатива надходить від профільного міністерства, що сформувало песимістичні очікування у інвесторів щодо життєздатності фіскальних інструментів підтримки підприємництва в Україні як такої.

Очевидно, що і практика постійного розширення податкових пільг, яка закономірно призведе до їх скасування, так і постійні декларації органів влади щодо доцільності їх ліквідації підривають довіру до держави з боку інвесторів і знижують їх бажання розвивати бізнес в Україні.

Додатковим чинником, який відчутно знижує ефективність нинішньої системи фіскальних інструментів підтримки підприємництва є підготовка до підписання Угоди про асоціацію України та ЄС, яка включатиме поглиблену і всебічну зону вільної торгівлі. По-перше, угода вказує на необхідність усунення окремих формальних суперечностей. По-друге, фіскальні інструменти підтримки в Україні здійснюють досить незначний ефект в порівняні з тими, які застосовуються в країнах ЄС. Це формує різні умови ведення бізнесу на спільному європейському ринку для українських і європейських підприємств.

Виходячи з вищесказаного реформування вітчизняної системи фіскальних інструментів підтримки підприємництва вже має розглядатися не як створення преференцій, а як вирівнювання умов і позицій. На наше переконання оптимальним вирішенням цього завдання є гармонізація законодавства в даній сфері з базовими принципами і нормативними документами ЄС. В такий спосіб Україна отримає широкі можливості для підтримки вітчизняного виробника, при цьому не тільки уникне спротиву з боку ЄС, але й проілюструє готовність поглиблювати інтеграцію до ЄС.

На основі аналізу принципів формування та вимог до фіскальних інструментів, які можуть використовуватися країнами-членами, а також асоційованими членами ЄС, можемо констатувати, що головні обмеження використання фіскальних інструментів визначаються, виходячи з наслідків їх застосування, а саме впливу на конкуренцію. Іншими словами, головною вимогою до держави в процесі розробки та впровадження фіскальних інструментів підтримки підприємств є недопустимість порушення конкуренції та створення бар’єрів для торгівлі між державами.

Разом з тим, з даного принципу існує низка винятків, на основі яких більшість країн сформували досить потужні системи фіскальної підтримки власних підприємств. Зокрема, відповідно до Договору про функціонування Європейського Союзу, з-під заборони серед іншого виведені:

• допомога, спрямована на підтримку економічного розвитку територій, де стандарти життя є надзвичайно низькими чи регіонів, які характеризуються високим рівнем безробіття (пункт «а» частини третьої статті 107 Договору);
• допомога, спрямовану на полегшення розвитку певних видів економічної діяльності чи певних секторів економіки, за умови, що така допомога не спричинить негативних наслідків на умови торгівлі, які становлять загальний інтерес (пункт «с» частини третьої статті 107 Договору).

Сучасні заходи, що використовуються країнами-членами ЄС, можна згрупувати в три блоки.

1. Регіональна допомога, в основі якої лежить територіальний принцип застосування фіскальних інструментів підтримки господарської діяльності. В ЄС головним критерієм, за якими регіон відноситься до депресивних, є відношення ВВП регіону до середнього показника в ЄС-25 (не більше ніж 75%). На цих територіях дозволяється застосовувати фіскальні інструменти підтримки господарської діяльності з досить незначними обмеженнями.

2. «Горизонтальні» правила допомоги, які дозволяють застосовувати певний перелік фіскальних інструментів для всіх галузей промисловості. Вони можуть використовуватися в рамках:

• допомоги, пов’язана із кліматичними змінами та іншими заходами захисту навколишнього природного середовища;
• допомоги на дослідження, розвиток та інновації;
• допомоги на порятунок та реструктуризацію фірм, які перебувають у скрутному становищі;
• допомоги малим і середнім підприємствам;
• допомоги на працевлаштування;
• допомоги на навчання;
• допомоги для підтримки венчурного капіталу;
• допомоги на послуги, які становлять загальний економічний інтерес.

3. Секторальні правила допомоги, які регулюють можливості для галузевого підходу в державній політиці підтримки господарської діяльності. Відмітимо, що галузевий підхід в країнах ЄС дещо втрачає свою поширеність. Натомість в процесі розширення фіскальних заходів стимулювання економічної активності перевага все частіше надається підтримці інвестиційно-інноваційної діяльності всіх підприємств незалежно від галузевої чи регіональної приналежності.

Раціональність підходу ЄС до встановлення «контурів» державної підтримки обмовлена тим, що він дозволяє контролювати стале прагнення більшості урядів здійснювати пошуки все нових і нових форм підтримки внутрішнього бізнесу. Він не накладає обмеження на форми чи інструменти такої підтримки, але встановлює вимогу щодо недопустимості її використання для здобуття неконкурентних переваг.

На основі досить загальних формулювань, в ЄС була сформована розвинута система державної допомоги, основою якої є допомога фіскальна. При цьому, найбільші можливості щодо надання державної допомоги, в тому числі й податкових пільг, мають східні країни ЄС, тобто наші прямі конкуренти в Центрально-Східній Європі  Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія. Для того, щоб утримати весь виробничий ланцюжок (від НДДКР до виведення товару на ринок) на своїй території ці держави надають значну підтримку підприємствам на різних стадіях господарської діяльності

На основі аналізу застосування різних фіскальних інструментів можемо зробити висновок, що найбільший обсяг державної підтримки в ЄС надається інноваційній діяльності, що покликано реалізувати інноваційний потенціал підприємництва. Обумовлено це тим, що саме інноваційна діяльність є локомотивом розвитку сучасної економіки. Інноваційний шлях розвитку за своєю суттю це процес постійного технологічного та технічного оновлення виробництва, впровадження більш ефективних бізнес-рішень, виведення на ринок нових більш досконалих товарів та послуг. На макрорівні це забезпечує підвищення конкурентоспроможності економіки, насищення внутрішнього ринку якісною продукцією власного виробництва, зростання кількості висококваліфікованих робочих місць, зростання доходів населення та посилення фінансової потужності уряду завдяки збільшенню його доходів.

До країн ЄС, які застосовують найбільш широкі фіскальні стимули для інноваційної діяльності, належить Франція, яка створила найбільш привабливі умови для цього в Європі. Це стосується як обсягу фіскальної підтримки, на яку можуть претендувати підприємства, так і умов отримання права на неї. Головним податковим інструментом стимулювання інноваційної діяльності є дослідницький податковий кредит (Crédit Impôt Recherche). Його ставка залежить від вартості проекту: у випадку якщо вона не перевищує 100 млн євро, ставка ДПК становить 35%, і додатково 5% підприємство може компенсувати витрати, що перевищують названу позначку.

Досить потужну систему фіскального стимулювання інновацій розбудувала також Австрія. Сьогодні вона пропонує низку фіскальних інструментів підтримки, які дозволяють компенсувати підприємствам значну частину затрат. Зокрема:

1. Податкова знижка в розмірі 125 % на основі volume-based, яка характеризується досить лояльними умовами отримання і доступна практично всім бажаючим;
2. Додаткова податкова знижка в розмірі 135 % р рамках incremental-based підходу. Розраховується на основі середніх видатків на інноваційний проект за попередні три податкових роки.
3. Податковий кредит в розмірі 8 % на основі volume-based підходу. Даний кредит відшкодовується бюджетним трансфертом в тій частині, яка перевищує обсяг нарахованого податку.

Нідерландська система фіскальної підтримки інноваційної діяльності включає в себе два основних компоненти: податковий кредит на оплату праці та соціальні страхові внески, а також так пільгу для комерціалізації НДДКР (innovation box), яка являє собою зниження ставки податку на дохід, що формує розробка та впровадження НДДКР.  Держава компенсує частину витрат на оплату праці та соціальне страхування працівників, зайнятих провадженням НДДКР. З перших 220 тис. євро фонду оплати праці підприємство може відшкодувати 50% за рахунок податкового кредиту, і ще додатково 18% за суму, яка перевищує даний ліміт. Стартапи можуть компенсувати 64% фонду оплати праці, якщо він не перевищує 220 тис. євро.

Відзначимо, що країни ЦСЄ також застосують досить потужні фіскальні інструменти підтримки інноваційної діяльності. Зокрема, в Угорщині діє:

1. Податкова знижка в розмірі 100% витрат на здійснення НДДКР, які включаються до собівартості виробництва.
2. Податковий кредит зі ставкою 10 % для великих підприємств та 25 % для підприємств малого та середнього бізнесу на витрати, пов'язані з винагородою науково-дослідницького персоналу. Даний податковий кредит може перенесений на наступні 4 роки рівними частинами, проте не може перевищувати 70% розміру нарахованого податку в один рік.
3. Податковий кредит на комерціалізацію НДДКР (Patent Box). Дозволяє вираховувати з бази оподаткування суб'єкта, що провадить дослідницьку діяльність, 50 % доходу від отриманої плати за використання іншими суб'єктами його прав на розроблені і запатентовані ним НДДКР.
4. Прискорений метод амортизації основних засобів (лінійним методом з щорічною ставкою 50 %), що використовуються для здійснення НДДКР (accelerated depreciation of capitalised experimental development).

Чехія застосовує механізм подвійної пільги (double dip principle), що дозволяє зменшувати базу оподаткування до 200% вартості дослідницьких проектів. Механізм полягає в тому, що 100% вартості НДДКР підприємство автоматично може віднести на витрати як «витрати в цілях отримання доходу» (так звані revenue expenditures). Вже у випадку, якщо проект буде визнаний як такий, що відповідає вимогам законодавства для отримання державної допомоги, існує можливість вирахувати додатково 100% з бази оподаткування. Якщо ж в рік реалізації НДДКР отримало збитки (тобто від’ємну базу оподаткування), то право на пільгу може бути перенесено на три наступні роки.

В Польщі передбачена можливість застосування податкового кредиту на придбання нових технологій у вигляді нематеріальних активів (наприклад, майнові права, ліцензії, права на патенти, ноу-хау, тощо). Вимогою є те, що термін використання технологій в світі не повинен перевищувати 5 років. Це має бути підкріплено експертизою науково-дослідної установи. У випадку збитку, підприємство може перенести податковий кредит на три наступні роки. Додаткові пільги доступні суб'єктам, що мають статус науково-дослідних центрів (Research and Development Centers). Такі підприємства мають право на щомісячно здійснювати амортизаційні відрахування до інноваційного фонду, зменшуючи базу оподаткування на 20%. 

Загалом, ефективність європейської системи фіскальних інструментів забезпечена тим, що вони мають чітку стимулюючу спрямованість. Підприємства можуть розраховувати на різні пільги і допомоги  лише у випадку, якщо вони вже взялися реалізувати інвестиційний  чи інноваційний проект і зобов’язалися довести його до завершення. Більш того, найбільший обсяг допомоги вони можуть отримати, якщо весь цикл господарської діяльності  будуть розміщувати в рамках юрисдикції однієї країни. Жорсткі вимоги щодо можливості отримання податкових пільг збалансовані досить значними обсягами фінансового ресурсу, який можуть отримати підприємства.

Підсумовуючи дослідження, мусимо констатувати, що формування зони вільної торгівлі з ЄС автоматично ставить національних виробників у неконкурентне становище з підприємствами  союзу, а особливо його центрально-східних країн, де діють потужні фіскальні стимули для розвитку і модернізації. Для того, щоб мінімізувати загрозу втрати ринків та послаблення позицій вітчизняних підприємств необхідно прийняти європейську модель державної підтримки господарської діяльності. В такий спосіб Україна отримає широкі можливості для підтримки вітчизняного виробника, при цьому остаточно усуне звинувачення з боку ЄС і СОТ у створенні неринкових переваг для своїх підприємств.